Ви з творчої сім’ї ?
Дуже важко відповісти на це питання, оскільки творчість дуже багатогранне поняття. Мама і тато були службовцями, а мій прадід – червонодеревником. Так що, можна вважати, що гени десь перегукнулись.
Коли Ви відчули потяг писати і словом, і фарбою?
Справа в тому, що малювати я почав у такому віці, що навіть не пам’ятаю, коли це сталося. Пам’ятаю, зовсім малим, створив портрет людини, яка мені дуже запам’яталася з фільму „Щит і меч” і вразила своєю нелюдською енергією, якоюсь метафізичністю, тоді ще незрозумілою. Це був Гітлер. Портрет вийшов дуже вдалий, батьки одразу заховали його і досі я не можу знайти його. З тих пір я рисую. Звичайно, як і всі хлопчики, малював батальні сцени, історичні події. Я вивчав історію дуже досконально, тому в мене з історії завжди були п’ятірки; я знаю історію Давнього світу, римлян, греків, більш новітню історію.
А писати вірші я почав доволі пізно, на першому чи другому курсі інституту.
А зараз що Вас надихає?
Мене надихає все, тому що я налаштував себе на такий лад, що я відчуваю цей потік гармонії, навіть нічого не пишучи, не малюючи. Я іду і відчуваю його, відчуваю в тому як я дивлюся на цей світ, як світ дивиться на мене, як зі мною спілкуються люди – гармонійно чи ні, які тексти, які смисли в їхніх словах. Я відчуваю фільми, якщо в них є якісь цікаві речі, філософські проблеми… Тобто звідусіль і від природи, і від людини, від творчої і від не творчої. Мене цікавить довкілля: інтелектуальне, метафізичне, тобто трансцендентне, а також довкілля „мертвої натури”.
Як Ви думаєте чому людина не накопичує негативну інформацію, енергію? Тільки щось дуже болюче запам’ятовується, хоча і воно втрачає гостроту з часом.
Я з цим не погоджуюсь. У кожному конкретному випадку бувають різні типи пам’яті: буває пам’ять на негатив, буває пам’ять на позитив, але у більшості, люди здатні пам’ятати зло, і це природньо. От дивись, ми зараз сидимо з тобою, а якщо нам вимкнути світло і „вимкнути” повітря?! Ми не відчуваємо, що нам добре, ми звикли до цього. Добре – це норма життя і коли людина спілкується зі злом на пряму чи опосередковано, тоді вона відчуває якусь дисгармонію, яка западає в пам’ять. Добре – це є умова існування. Ми повітря не відчуваємо, а от коли його „вимикають” – чогось немає. Саме зле чомусь запам’ятовується більше, але все рівно все стирається, бо людина має не так багато гігабайтів пам’яті, і слава Богу.
Ось дивись, Толстой писав про війну і мир, хоча можна прочитати первісну цю назву як війна у світі, роль війни у світі. Очевидно, що люди, які знаходяться у благополуччі, бо все у них є, не здатні розуміти, що таке люди-інваліди, люди нещасні, які позбавлені волі, взагалі, чогось позбавлені. А тут відбуваються військові події, якісь жахливі речі, нещастя і через ці страждання людина розуміє цей світ, на жаль. От чому написав Толстой „Війну і мир”, він хотів показати очищення через страждання. Людина здатна розуміти нещастя тільки через нещастя.
Ви якось захищаєтесь від негативу?
Я і сам є негатив. Як я можу захищатись від себе? Найгірший негатив для мене – це я.
Ви знаєте свою аудиторію, для кого Ви пишете чи є тільки папір, полотно і все?
Раніше я про це думав, а зараз вже не думаю. Я чітко знав хто це, тому що я їх бачив. Був такий випадок у Києві на конференції: я вже виступив із доповіддю, потім до мене підійшла дівчина і каже: „Ви Виноградов? – Так, я Виноградов”. Вона розповіла, що читала мої вірші і зробила „неприємність” для бібліотеки – вирізала лезом усю добірку віршів, вона їй так сподобалась…
Раніше мене цікавило: Чи взагалі це потрібно, чи читають? Наприклад, моя добра приятелька каже, що вона пише тільки для себе. Я ніколи у це не вірив, бо щонайменше це брехня, а щонайбільше – лукавість. Зараз просто про це не думаю, це як потік. Ось, прикладом, хвилі не думають, що час вже прийшов розбити ліхтарі на набережній в Ялті. Вони просто це роблять, так само як творчість – час прийшов зробити оце.
Я подивився трохи Ваших картин і, в принципі, більшість із них яскраві, принаймні не бляклі і не темні. Чи боялись Ви кольору, коли тільки починали шлях художника?
Це прекрасно, що вони яскраві. Але яскравішими їх роблять веб-сторінки. В натурі вони більш стишені, тому ця яскравість набута в інтернеті. Дивлячись про що ти говориш, про яку яскравість?
Наприклад, у ранніх творах Ван Гога домінують земельні, картопляні тони, які точно не яскраві. Дослідники пояснюють це тим, що на перших кроках своєї творчості він боявся кольору, а коли відчув у собі сили, тоді взявся за яскраві фарби і з’явились іриси, соняшники тощо.
Це, мабуть, так пояснюють тільки філологи: боявся / не боявся. Філологи все знають, все розкладають на полички, а полички – це такі собі гробівці. Є поняття школи, школи живопису, рисунку, поезії. Наприклад, можна розглянути творчість такого художника як Яцек Мальчевський. Він починав традиційно, це була академічна школа. Одна з відомих картин того періоду, досить великого розміру, – „Маляр”. На картині зображений хлопчик, який намалював елементи середовища (лавочки, паркан), банки з фарбою, будяки. І все це притишене, якесь осіннє, хоча видно, що це весна. Очевидно, що це є мова школи в якій художник виріс. А приблизно через п’ять років, твори після 1904, – Яцек Мальчевський – художник модерну. Він перебільшує тони. На картині, де зображені поляки у Сибіру після повстання, – гурток офіцерів, горить свічина, і всі вони яскраві, тіні холодні. Він посилює кольори, тому що почалося інше бачення в мистецтві, почався символізм, а не тому що він став сміливіший.
Наскільки важливо для художника, щоб його картини не стояли в рядочку, а висіли або в галереях, або в приватних колекціях?
Є два складники цього питання. Перший – це фінансовий. Звичайно, хочеться, щоб тебе купували, і щоб це були нормальні колекції, які буде хтось бачити, а не тільки ті декілька осіб, які купили тебе. Другий складник – повинна бути якась аудиторія, до якої ти промовляєш живописом. Хочеться, щоб глядачі естетично працювали, взаємодіяли. І не обов’язково, щоб картини мали фінансовий успіх. Хай вони виставляються, в мене є гроші, щоб не продавати ці картини. Зараз я не хочу бути професійним живописцем і жити тільки з того, що продам. Мені це заважає, бо я не вільний, не вільний у трактуванні, не вільний у тому, що хочу робити. Треба, щоб життя було більш-менш гармонійним. Хтось сказав: „Якщо великі Сікейрос та Пікассо не були б художниками, то вони стали б терористами”. І це дійсно так. У людини настільки багато енергії, що ця енергія має якось гаситись. Гаситися гармонією, яка входить в людину, безпосередньо, після спілкування з мистецтвом.
Наскільки сім’я та мистецтво сумісні речі?
Сім’я є частиною мистецтва, хоча всі ми якось по-іншому бачимо сенс мистецтва. Сім’я – це середовище, яке тебе розвиває, а не пригнічує. Діти не тільки потребують виховання, але й самі виховують. Я не знаю чи я їх виховав, але те, що вони виховали мене – це точно! Діти – це вчителі. Мистецтво, звичайно, отримує додатковий струмінь, якщо ти зростаєш духовно. Ще Рьоскін говорив, що творити має право тільки духовна людина.
Чи існує дружба між чоловіком та жінкою?
А що таке дружба!? Тут завжди присутній момент жонглювання поняттями, бо що таке дружба і творчість? Я знов повертаюсь до питання про творчість. Анна Ахматова у пізній період писала вірші і тут же при свідках їх спалювала та кидала у попільничку. Вони питали: „Навіщо ти це зробила?”. А вона відповідала: „Вірш вже живе”. А де він живе? Що вона мала на увазі? Його вже ніхто не прочитає. І вона його ніколи не прочитає.
Дружба – це допомагати один одному грішми чи дивитися кіно разом, пити пиво?! У різних верств населення дружба різна. Наприклад, Оксана Забужко сказала, що любов між чоловіком і жінкою – це ніжна дружба.
Звичайно, що дружба може бути. Другом є людина, яка може тебе зрозуміти навіть тоді, коли тобі важко, а не тоді, коли ти на злеті; та й навпаки – коли їй погано, а тобі добре в якийсь період часу. В такій амплітуді, гіперболах, пряма у відносинах є дружба, яка не падає і не піднімається та чітко тримає горизонт. І цей рівень горизонту і є дружба. Ти знаєш, що твій корабель у цьому горизонті не піде додолу. І хай він не летить – просто пливе.
Вам догодити легко?
Там має бути двокрапка та продовження: коли робиш каву, чай, пельмені… :)
Тепер зрозуміло, що легко. Наскільки важливою для Вас є правда? Чи Ви завжди відстоюєте свою точку зору?
Тепер я можу промовчати і моя точка зору буде зі мною. Але очевидно, що існують якісь співдружності, які живуть взагалі не по-правді й цієї правди взагалі не хотіли б чути і знати. І очевидно, що ця правда для них щось вороже. Це люди схильні до якихось збочень. Це той вид збочення, коли їм правда коле в очі. І ця правда буде постійно їм колоти. Якщо вони знають, що є правда, тоді вони можуть самі робити вибір. Кожен раз їм про це не потрібно нагадувати, ти можеш промовчати. Але бувають різні ситуації. Є конкретні якісь життєві ситуації і їх потрібно вирішувати по-різному.
Не будемо брати до уваги інших людей. Якщо це стосується тільки Вас?
Є випадки про які свідчать мемуари. От я вважаю Толстого більш-менш досконалою людиною, більш досконалою ніж я, моє оточення. Толстой одного разу був у гостях і про когось вони говорили. І коли він вийшов і пішов додому, а це вже досить пізно було, згодом повернувся, постукав у шибку, вікно відкрилось і Толстой сказав: „Простите, я оговорил человека”. Бачиш, не завжди людина може спинитися, і побачити ту правду, але, як казав Конфуцій: „Сила наша не в тому, що ми стоїмо, а сила наша в тому, що коли ми падаємо, можемо піднятися”. Оце і є та правда, і в принципі, якщо ти можеш піднятися, то є найвища правда. Якщо ти можеш піднятися, то ти себе виправив. Звичайно, були такі ситуації, коли я був неправий у житті. І найкращі та найплідніші речі вдавались тільки тоді, коли я мав примирення, йшов на мир і створював таке поле, в якому всім було комфортно.
А що ви скажете про те, що чоловіча та жіноча стать поступово асимілюється в одну? Це можна прослідкувати від найменших дрібниць, наприклад, в одязі, до ролі в суспільному житті, способі мислення?
Де ми можемо дізнатись про це, звичайно, окрім Оксани Забужко :)? Звичайно у найдавніших джерелах – в Біблії. Там написано дуже конкретно: „Бог сотворив людину: чоловіка і жінку, – а для людини сотворив Єву”. Отже Єва була призначена і для чоловіка, і для жінки. Точність прочитання тексту руйнує стереотип про створення жінки з ребра.
Людина – це і чоловік, і жінка. Нас відрізняє тільки кількість гормонів. Жінки для нас є смішніші, зі всякими, як ми вважаємо, витребеньками, а ми їх теж потішаємо. Я гадаю, що якщо йде цей процес зближення, то це якась закономірність. Зближення може бути, звичайно, але не повністю, тому що нерівність буде існувати завжди між чоловіком та жінкою. Але цю нерівність повинні відчувати самі жінки або самі чоловіки. Це не повинно бути нав’язано суспільством.
Як Ви вважаєте Крим належить українцям, росіянам, татарам, чи це просто інтернаціональна автономія в якій не може панувати один етнос?
У Криму не повинен панувати якийсь етнос, тому що це такий анклав, така ніша, в яку усі струмені людські, як казав Волошин, спускались по краплинці та нашаровувались один на одного, тобто це таке торфовище етносів і культур, що зараз і не розбереш, яка нація є панівною. Крим – це місце, де існують сотні націй. І, звичайно, Крим є російським формально, тому що росіяни його завоювали, він звичайно був і грецьким, і готським, і хазарським, а потім татарським і врешті його завоювали росіяни. Якщо дивитися політично, з точки зору Цезаря, то Крим є російським, Росія його завоювала, а Україні його передали. Залежить з якого кута зору розглядати питання.
Які книги Ви зараз читаєте, які фільми дивитесь?
Я намагаюся не дивитися телевізор, він мені заважає, віднімає час. Натомість я дивлюся фільми, які мені хочеться подивитись, через Інтернет. На цей момент я читаю тільки спеціальну, фахову літературу. Це література, яка стосується декору в архітектурі. І звісно, я практично постійно читаю сучасну поезію, часописи.
А хто з поетів подобається?
Мені завжди подобались Юрій Бедрик та Андрусяк з „дев’яностиків”, Леонід Талалай, Ігор Римарук, з попередників.
У Тарковського в фільмі „Жертвоприношення” є історія про монаха, який посадив сухе дерево на горі та наказав своєму учневі тягати кожного дня по два відра води на кручу і поливати дерево. І робити це потрібно було доти, доки дерево не зацвіте. Пройшло три роки тяжкої праці і одного весняного ранку дерево все ж таки розквітло. Тобто сенс притчі – якщо кожен день, системно щось робити, то щось у світі зміниться.
Тарковський мені теж подобався, коли я був студентом. Ми дивились його фільми і це було навіть якесь втаємничення. Ми намагались передивитися все, що він зняв. Я перечитав вірші його батька [Арсеній Тарковський], щоб зрозуміти з якої сім’ї він походить. В нас був кінотеатр зв’язківців у Львові, який на вечірніх сеансах показував ідеологічно не „витримані” фільми. Звичайно, для нас це було відкриття, якийсь інший погляд на життя, Сталкер, який водить людей… Але пройшов час і, оглядаючись на його фільми, я бачу недостатність, плиткість, дріб’язок філософії, яка не може досягнути навіть до конфуціанства. Якщо справа вартісна, то я згоден з тим, що потрібно кожного дня займатися нею для отримання результату. А якщо вона не варта копійки, як той старий марнотний світ у образі сухого дерева, то не треба марно витрачати свої сили.
Чи є щось у Вашому житті, чому ви не перестаєте дивуватись?
Я всьому завжди дивуюсь. Я дивуюся, коли люди роблять вкотре зло, дивує як сходить сонце, причому кожного разу по-різному, дивує море, погляди людей, дивує гарне мистецтво, яке не ставить за мету заробити гроші, Дивує і добре, і зле. Чому тільки душа не дивується?!
Мені подобаються неологізми. Є такі відділи в інститутах Америки, які кидають у мовний вжиток нові слова. Це їхня робота. Подобаються неологізми сучасних молодих людей, наприклад, слово отстой, тощо. Це прекрасне слово, яке треба вживати і в літературі :).
Ви плануєте своє життя чи все відбувається спонтанно?
Спонтанно, мабуть, вже не повинно відбуватися, спонтанно могло відбуватися років 20 тому. Коли в кишені життя було дуже багато років і ти знав, що тобі дали дуже багато кредитів, а коли їх стає все менше і менше треба планувати життя як економіку. І я не скажу, що я дуже заощадливий. От я зараз сиджу і марную час :). Треба перейти на нормальні практичні стосунки з собою – коли говориш, що треба зробити те і те, і коли твій ішак, який тебе несе (а тіло – наш ішак, віслючок і треба його не тільки кормити, леліяти й любити, але й треба деколи заставляти бігти і працювати на полі) призвичаєний до розкладу, що приносить конкретні плоди.
